о том, как делать бизнес и жить устойчиво

Видеть 17 декабря 2018 в 11:39

Любомир Мельник: "Я граю на швидкості коней, що мчать стрімголов"

Ексклюзивне інтерв`ю з найшвидшим піаністом світу

Любомир Мельник: "Я граю на швидкості коней, що мчать стрімголов" Любомир Мельник: "Я граю на швидкості коней, що мчать стрімголов"

Любомир Мельник — піаніст, що грає на своїй особливій мові фортепіано — на мові безперервної музики (сontinuous piano music). Він використовує швидкі та складні шаблони нот, що формують обертони, які створюють досить незвичне та навіть медитативне звучання. А ще піаніст вважається найшвидшим у світі, адже може грати 19,5 нот в секунду кожною рукою (при цьому фізично можна встигнути зіграти максимум 13-14 нот в секунду). 20 грудня до свого 70-річчя музикант дасть концерт у Києві. А ми зустрілись напередодні та поговорили трохи про його музику, любов до фортепіано та сучасний світ.

Любомире, зараз ви подорожуєте Україною із гастрольним туром. І ваш стиль — він досить незвичний. Ця безперервна музика буває зрозуміла далеко не всім, і деякі критики зовсім не сприймають її. А які ваші враження від зустрічей із слухачем?

Є важкі, але є і прекрасні моменти. Буває погано, буває добре.

Чому погано?

Іноді концерти йдуть не так, як я хочу. Найбільша проблема зі звуком. Розумієте, звук фортепіано — це мій голос, це голос моєї музики, а моя музика — це справжній голос фортепіано. І, наприклад, люди приходять на концерт класичної музики послухати композиції Моцарта чи Рахманінова. Так, вони впізнають мелодію, але не чують саме голос фортепіано, його звучання. А щоб його чути, потрібно бути дуже близько до інструменту — на відстані двох метрів бажано.

Звісно, що у великих залах люди, навіть ті, що сидять досить близько, не чують тієї справжності. І ніякі мікрофони не передають правильний звук. Я б дуже хотів, щоб на моїх концертах не були потрібні усілякі підсилювачі, але, на жаль, таких залів майже немає.

Майже… Тож все-таки десь ви були задоволені звучанням. Де саме?

На півночі Італії. Це був старий монастир із дерев`яним дахом і кам`яною підлогою. І всі 150 людей, що були у залі, чули голос мого фортепіано. Але таких місць не вистачає. Люди не вміють більше так будувати. Ми живемо у страшні часи сьогодні, коли думаємо, що усе вміємо та знаємо, але з кожним десятиліттям ми знаємо все менше і менше.

Тим не менш в Україні мені подобається грати. Тут нема грошей на постійне оновлення інструментів, а старі фортепіано, що є, звучать досить гарно.

Я знаю, що ви надаєте перевагу саме фортепіано, а не роялям. Чому?

Звук є кращим. Він об`ємніший. Шалено глибокий. Коли ти граєш, то чуєш, як три-чотири голоси співають один тон. А у рояля тільки один голос, так, він чудовий, але один.

Можете згадати той момент, коли ви закохались у голос фортепіано?

Моя перша зустріч з інструментом відбулась, коли я був досить маленький — у 4-5 років. Я починав грати сам і складав якісь мелодії. Але мені потрібно було вчитися, які і всім. Коли йшов спати, завжди слухав радіо, де грала різна музика, наприклад, концерти Бетховена для фортепіано. Так було кожну ніч і це було чудово. Але я не впевнений, що саме це спричинило таку мою любов до фортепіано. От у 23 роки я зрозумів остаточно, що я буду жити з музикою. І я не можу відповісти вам, чому саме у цей час, просто так сталося. Я б навіть не казав, що це любов до музики. Просто ми маємо одне тіло та душу на двох.

Були часи, коли ви взагалі не мали грошей, але музику не полишили.

Так, я навіть голодував. Бути музикантом — то не проста робота.

А ви погоджуєтесь, що продавати музику — це як продавати душу?

Я навіть ніколи про це не замислювався. Знаєте, це таке питання, що над ним можна думати ціле життя.

Враховуючи вашу пристрасть до звучання, як ви ставитесь до музичних записів?

Записи не передають усього звучання моєї музики. Там є тільки частина, а мені хотілося б, щоб було усе. Тому я хочу, щоб люди приходили на "живі" концерти. А ще я не впевнений, що люди матимуть можливість слухати мої записи через 50 років, наприклад. Може, це буде заборонено. А може, це буде не потрібно. Люди думають, що світ змінюється природно і поступово. Але то не є так.

Що ви маєте на увазі?

Розумієте, ми можемо загубитись і перенестись назад на тисячі років. Люди мають перестати вірити у той world of science. Вони повинні зрозуміти, що то все брехня.

Ви зараз про матеріальний світ? Про технологічний?

Так. Він змінюється. І ці всі будинки, дороги та навіть повітря — то все буде змінено. Можливо, за 50 років ще гратимуть Моцарта та Бетховена, можливо, ще гратимуть на фортепіано, але я впевнений, що моїх записів не буде.

Тим не менш ви зараз працюєте над нотною книжкою.

Я мушу, хоча не знаю, наскільки це розумно зараз. Просто мені шкода, що сьогодні, слухаючи музику у записах чи на радіо, там майже немає музичних інструментів. Усе електронне. І люди звикають до цього паскудного електронного звуку. Ми живемо у часи, коли люди хочуть позбутись свого людського та перетворитись на андроїдів. І найбільші грішники — то американці.

Чому?

Бо вони вірять не в Бога, а в Star Track. Але знаєте що? Той звук фортепіано навчив мене, що немає часу, немає простору. І тільки життя є коренем космосу, а душа — небесна. Люди мусять розуміти, що наш світ дуже тоненький і музика — це справжнє чудо.

В одному з інтерв`ю ви казали, що музика то є моральна правда. Сьогодні, коли світ, зкорема наша країна, потерпає від різних потрясінь, чи впливає це на вашу музику? Наприклад, на новий альбом Fallen Trees?

Так, життя навколо знаходить своє відображення у моїй музиці. Ті речі, що я спостерігаю у світі, втілюються у моїх творах. Хоча кожний композитор пише те, що є у нього в серці. І я роблю музику від себе, але життя та небо показують мені дорогу.

Я не можу не спитати вас про вашу рекордну швидкість. Чи це була самоціль — навчитись грати швидше за всіх? Чи то сталось само собою?

Ви знаєте, люди і справді не розуміють, як я вмію так швидко грати. За той час, що грають деякі піаністи твір, я можу вже його скінчити та почати пити каву. Ця швидкість не є суттєво важливою для мелодії. Але ця швидкість — то є я у музиці, моє тіло, мої пальці, мої ноги. Я не намагався якось спеціально навчитись грати так. То моє тіло, мої вуха, моє серце так з`єднались у музиці. Розумієте, моя музика фізично змінила моє тіло та м`язи. І звичайний концертний піаніст просто не зможе її зіграти, знадобляться роки, щоб навчитись її грати так скоро. Одні піаністи грають на тій швидкості, на якій бігають люди. А я граю на швидкості коней, що мчать стрімголов.

Розмовляла Таня Касьян. Фото Олени Владико та з архіву Любомира Мельника

Читайте також: Зміст та форма: 7 графічно досконалих книжок

Щоб бути в курсі найцікавішого з ZZА! — підписуйтесь на наш Telegram!

Загрузка...
Загрузка...