Аля Юрченко, керівниця молодіжного відділу у громадській організації "Рома України "ТЕРНІПЕ" , активістка ромського молодіжного правозахисного руху в Україні. Аля народилась у традиційній ромській родині і ще у дитинстві вона відчула, що таке дискримінація. Боротьба за права свого народу та із стереотипами для неї — принципова справа. Як сьогодні живуть роми? Чому не варто їх називати циганами? Та чи можливо допомогти соціалізуватись тим, кто займається трудовою міграцією усередині нашої країни?
Алю, розкажіть мені історію своєї родини. Де ви народились?
Я народилась у Львові, у цьому ж місті народились мої батьки. Наша родина — традиційна ромська. І якщо говорити про покоління моїх бабусь та дідусів, то по татовій лінії мій дідусь з Павлограда, а бабця народилась під час кочівлі. Вони кочували не постійно, як прийнято вважати, а коли теплішало. Дід зачиняв будиночок, брав воза і вони подорожували з ярмарка на ярмарок у великих містах. Там він торгував конями, а бабця — пошитим одягом. Для ромів у ті часи це було досить престижно, адже коні вважались дорогим товаром.
Коли ви почали ідентифікувати себе як дівчину, що належить до ромської культури?
Маленькою я не розуміла, що інакша. Усвідомлення прийшло, коли я на подвір'ї почала знайомитись з іншими дітьми. Мої батьки завжди хотіли, щоб я була активною частинкою навколишнього середовища і не замикалась тільки у ромській спільноті. Мама водила мене на дитячий майданчик, щоб я грала з іншими дітьми, і бувало, що мене якось обзивали.
Подписывайтесь на Youtube-канал delo.uaМи живемо в особняку, а поруч з нами — багатоповерхівка. І коли я була маленька, батьки на подвір'ї зробили мені пісочницю. Сусідські діти хотіли приходити до мене гратись. Пам'ятаю випадок, коли одна дівчинка, що жила поруч, прийшла до мене у пісочницю, ми бавились. А потім її мама побачила з балкону, що вона в мене на подвір'ї, прибігла до нас і забрала її із словами "не ходи до циган".
У садочку також була ситуація: у мене щось впало з тарілки, а вихователька зробила зауваження, мовляв, "ви, цигани, з підлоги їсте". Але я б не сказала, що такі образи були систематичними. Можливо, через те, що мої батьки дуже підтримували мене і намагались допомогти мені соціалізуватись. Згодом, до речі, та дівчинка з історії про пісочницю стала моєю подругою. Її батьки зрозуміли, що ми нічим особливо не відрізняємось від них, і відносини стали нормальними.
Я впевнена, що у свідомості багатьох традиційна ромська родина — досить стереотипне явище. Багато людей під одним дахом, яскравий одяг, гучні свята... Тож як виглядає сучасна сім'я ромів?
Сучасна ромська родина дійсно велика. Хоча я одна дитина в сім'ї, з нами живе родина батька, тож нас досить багато. На свята за одним столом нас збирається по 30-40 людей — і всі ми рідні. Загалом і своїх п'ятиюрідних, і шестиюрідних сестер я вважаю близькими. Тож в нас дійсно зберігаються міцні сімейні зв'язки. Я, наприклад, дуже люблю саме різдвяні та великодні свята. До Великодня ми готуємось усією родиною, у кожного є свої обов'язки. До речі, ми печемо дуже високі паски — по 70-80 см. І відповідно, процес її приготування складний та об'ємний. І в цей період, коли печуться паски, у родині має бути тільки злагода. А от 14 травня ми відзначаємо свято саме нашої етно-групи ромів — це дата, коли зазвичай починалась кочівля. У цей день ми виїжджаємо на природу і варимо кашу, що дуже схожа на куліш, та згадуємо наших дідів та прадідів, які кочували.
Але повертаючись до стереотипів. Які міфи про ромів вас дратують найбільше?
Перший стереотип — це те, що усі роми — крадії та шахраї. От наведу у приклад одну ситуацію. Одна подруга приходить і каже: "Уявіть, у мене вкрали гаманець, то, напевне, якісь цигани". По-перше, ми досить давно спілкуємось і досить дивно чути таку стереотипну думку. А з другого боку, я одразу чомусь відчуваю провину. І зізнаюсь, що я дуже не люблю залишатись у когось вдома наодинці, тому що, мені здається, якщо в цьому домі щось загублять, то одразу подумають, що то я вкрала.
Другий стереотип — це те, що усі роми вміють ворожити. Досить часто і мене просять поворожити, але я зараз вже не сприймаю це агресивно і зводжу на жарт.
Наскільки важко було виховувати у собі цю силу, щоб не реагувати на подібні образи?
Мене загартовували мої батьки. Вони завжди казали мені, що я маю довести: я інакша. Я не така, як ви звикли вважати. Тож я намагалась вчитись краще за всіх, бути соціально активною, навіть стала президенткою школи. І мені усе вдалось.
Ромська громада є найбільш дискримінованою в Україні, наскільки я знаю. Але і всередині самої громади спостерігається ще й ґендерна дискримінація. Чи правда, що появі хлопчика у ромській родині радіють більше, ніж дівчинки?
Загалом так, адже дівчинку виховують "не для себе", бо вона вийде заміж і піде в іншу родину. Тому із самого дитинства дівчат навчають слухатись і адаптуватись до середовища, у якому вони можуть опинитись. І ще з дівчинки, як правило, виховують домогосподарку, а не успішну особистість.
Але я також чула, що ромські жінки обов'язково мають працювати.
Якщо чесно, то ромській жінці важко влаштуватись на роботу. І через те, що немає кваліфікації, професії, якщо говорити про жінок старшого віку, і через дискриминацію. Ми навіть робили у нашій громаді один експеримент: допомогли жінці ромської національності, яка зовнішньо виглядала дуже яскраво, стати на облік у центрі зайнятості. Після того вона пройшла більше десяти співбесід, і ніхто не запропонував їй робочого місця. Були і відмовки, мовляв, місце зайнято (хоча вакансія була відкрита), але дехто відверто казав, що не хоче брати жінку ромської національності.
А що скажете стосовно ранніх шлюбів для дівчат? Наскільки це поширена практика сьогодні?
Раніше так і було. Дівчата рідко закінчували школу. Зараз це скоріш виняток, багато ромських дівчат закінчують університети, а середній вік вступу у шлюб — після 20-ти.
Чи особисто ви відчуваєте тиск з боку родичів, що потрібно вийти заміж?
Коли була студенткою — так, особливо з боку старшого покоління. Але зараз в принципі усі розуміють, що, напевно, ще не час.
На вашу думку, сьогодні ситуація щодо прав ромських жінок змінюється на краще?
Безперечно! Можу навіть навести конкретний приклад стосовно Львова. Ще у 2008-2009 роках в університетах міста навчались всього дві ромські людини, і це були хлопці. Зараз більшість студентів — це дівчата. І це однозначно позитивна тенденція.
Сьогодні ви займаєтесь правозахисною діяльністю. Я правильно розумію, що ви допомагаєте представникам ромської громади, які постраждали від погромів, що відбулись влітку 2018-го?
Так, ми надавали психологічну та юридичну допомогу. Але ми хочемо подавати оскарження, тому що справа йшла за статтею про хуліганство, і в ній не був вказаний основний мотив.
Під час тих погромів сталося вбивство молодого ромського хлопця… Як вам здається, що керує людьми, які чинять таку жорстокість щодо тих, хто не вписується у їхнє світосприйняття?
Я думаю, що тут не останню роль зіграли медіа, які останнім часом масово подають матеріали про ромську громаду у негативному світлі. Немає ніякої збалансованості. І звісно, що ЗМІ активно впливають на формування у людей стереотипних думок. Так, проблема ромів, що створюють стихійні поселення у містах, є. Хоча, за нашими даними, їх не так і багато в Україні — близько 10-12 тисяч. При цьому в Україні проживає близько 350 тисяч ромів. Тобто відсоток маленький, але складається враження, ніби усі роми живуть у таких поселеннях.
Чому узагалі створюються ці табори?
Тому що люди живуть за межею бідності. Люди, які не мають ані будинку, ані професії. За дослідженнями, які проводила особисто я, близько 86% мешканців таких таборів не вміють читати, писати і не знають української мови. Відповідно, вони займаються якоюсь фізичною роботою. Але де взяти стільки робочих місць на тисячу людей у якомусь селі Закарпатської області, наприклад? Тому вони і виїжджають у великі міста, де можуть знайти ту роботу. Повертаючись до поселення, де стались погроми, — його мешканці допомагали людям на городі, збирали горіхи і т. ін. Тобто це виключно трудова міграція.
Як можна допомогти людям, що опиняються у схожих ситуаціях?
Є європейські практики, на які можна рівнятись, але цю проблему не вирішити за один раз. Починати потрібно з молодого покоління, з дітей, які їдуть з родинами у такі поселення, втрачають можливість здобувати освіту, професію і потім опиняються на місці своїх батьків. Але відібрати дітей — це не вихід. Натомість потрібно дати батькам можливість осісти на одному місці. У Європі та Америці є такі поселення у форматі кемпінгу, де роми, виконавши ряд умов, можуть абсолютно легально жити і почувати себе безпечно. На цих територіях є вода, туалети, якісь первинні медичні послуги. Цей формат можна адаптувати до наших реалій, і громадські організації, які і так цим займаються, могли б організовувати школи для дітей у таких кемпінгах, а батьків навчати нескладних професій. Але це знов-таки потребує великих коштів та відповідальності міст, які сьогодні не хочуть створювати умов для збільшення ромського населення в себе.
Тоді що потрібно робити, аби підвищити рівень толерантності українського суспільства до ромів?
Я би починала з медіа та розвінчання стереотипів. У нас про ромів згадують у кримінальній хроніці, в історіях про ворожок і у будь-якому іншому негативном контексті. Але чому у звичайних українських серіалах немає якогось хорошого прикладу ромської родини, яка б могла проживати по сусідству із головними героями? Чому б не показувати ромів з позитивної точки зору?
Також я за будь-який діалог. Я із розумінням ставлюсь до людей, які вперше зустрічають ромів і ведуть себе насторожено або допитливо. Наприклад, деяким моїм знайомим було цікаво опинитись у мене вдома і побачити, як ми живемо. І сьогодні вони активно захищають ромів, коли бачать якісь хейтерські коментарі чи пости у соцмережах. Тож, якщо я зустрічаю людину, яка готова до діалогу, я не буду втрачати час. Я обов'язково поговорю з нею, щоб змінити її враження про ромську спільноту,
Чого ви боїтесь найбільше у контексті теми нашої розмови?
Якщо чесно, мене дуже лякає та хвиля ненависті до ромів, що йде сьогодні Україною. Це не поодинокий випадок, і можливо, існують люди, які підбурюють інших до нападів, бо вони з того мають користь. Я не хочу, щоб наш народ став якоюсь розмінною монетою у великій битві. Також я боюсь, що якщо ті проблеми, про які ми з вами говорили, не будуть вирішені, ситуація ще більше погіршиться.
Ви думаєте, що ці напади дійсно потрібні сьогодні якимсь людям?
Так! Розумієте, ці тимчасові компактні поселення по великих містах утворюються уже понад 20 років. Але такої ненависті раніше не було. Тому я вважаю, що є хтось, хто привертає увагу до цієї теми та підбурює людей діяти агресивно.
Сьогодні ви стикаєтесь з упередженим ставленням?
Скажімо так, зовнішньо мене важко ідентифікувати як ромську дівчину. Я не ношу довгих спідниць і традиційного одягу. Але я боляче сприймаю те, що відбувається зі спільнотою. Наприклад, у Львові існує організація "Ловці". Вони називають себе об'єднанням добровольців, які борються з грабежами у місті. Вони кажуть, що борються не проти інтегрованих у спільноту ромів, а проти приїжджих циган. І люди реагують на цю риторику. І це боляче і неприємно, навіть не знаєш інколи, як пояснити, що така риторика відображається на всіх нас.
Стосовно термінології, мене нещодавно запитали, навіщо взагалі придумувати термін "роми", якщо є "цигани". І що в останньому поганого. Я пояснила, що це все одно, що називати українців хохлами.
Так, все точно. Але ми звертаємо увагу на контекст, у якому говорять люди. Інколи вони дійсно не знають, що слово "цигани" для нас образливе і має негативне забарвлення, тому що пов'язане з усіма існуючими стереотипами. Наприклад, у словнику можна знайти "вициганити", що означає ошукати/вкрасти. До речі, англійське слово gypsy теж образливе.
Алю, чому ви не мовчите і сьогодні розповідаєте мені свою історію?
Тому що я знаю багато історій, коли люди ламались через цю стигматизацію та упередження і не змогли подолати цей бар'єр. І я думаю, що такі люди, як я, люди, які хочуть щось змінити, вони мають робити проблему нашого етносу видимою. І, можливо, ті, хто зараз прочитають цей текст, хоч трошки замисляться про те, як насправді живуть роми, що ми такі ж люди, як і всі.
Розмову вела Таня Касьян. Ілюстрації Аліни Борисової
Читайте також: О чем молчат бездомные женщины
Щоб бути в курсі найцікавішого з ZZА! — підписуйтесь на наш Telegram!