Те которые: Олександр Чуб

Ветеран АТО Олександр Чуб ще до війни багато подорожував і займався туризмом. Після війни він вирішив поділитись цими знаннями з дітьми і разом з друзями створив дитячий табір "Кузня Уніж". На ZZA Олександр розповідає про особливості соціального підприємництва, а також, як зробити так, щоб діти хотіли повертатись у табір.

Навіщо це мені було потрібно

Для мене було важливо знайти баланс між тим, що мені подобається робити, і тим, що має користь для суспільства. Мені дуже подобаються мандри, туризм, пригоди, а також ділитися своїми навичками з дітьми, залучати їх до туризму і показувати, що є інший спосіб проведення часу, ніж сидіння за комп'ютером.

Тому вперше займатись таборами я почав ще у 2011 році. Тоді ми організували наметовий табір біля села Великий Букрин. Цей табір був на подвір'ї мого друга. Знову повернувся до ідеї таборів у 2016 році. Саме тоді ми організували і провели перший табір в Уніжі.

З цією метою я й пішов на навчання у Київську школу економіки. Власне, ми з другом розпочали свою невелику справу, це й дозволило мені потрапити на навчання. Знання, які я здобув навчаюсь в KSE, допомогли мені прописати та прорахувати "Кузню Уніж".

Що я проаналізував перш ніж запустити проект

Приміщення

Під час війни я познайомився із засновником видавництва "Наш формат" Владиславом Кириченко, який сам родом з Донбасу. Крім видавництва, він ще займається цілою низкою культурних та літературних ініціатив в Україні. У той час він розбудовував Уніж як платформу для волонтерів та для дитячих таборів. Це була його мрія, щоб сюди приїздили діти. На цьому ґрунті ми з ним зійшлись. Вже у 2016 році ми з друзями провели свій перший табір в Уніжі. Усього в ньому були 54 дитини з усієї України. Я покликав своїх друзів інструкторами, 10 днів пролетіли на одному диханні.

Команда

Щодо команди, то вона постійно змінюється. У нас є кістяк — це я, Ігор Гемба та Дмитро Вербич. Також до команди долучаються усі ті, хто виявив бажання.

Фінанси

Скільки загалом коштує організувати табір, сказати складно, адже немає фіксованої цифри. Цей табір був по дешевій ціні, бо маю домовленості з багатьма людьми, які дали дуже серйозні знижки.

Цього року вартість путівки на 14 днів становила 5 тис. грн. Це дуже дешево — в таборах під Києвом за тиждень треба віддати 7 тис. грн. Для дітей, чиї батьки загинули або були поранені під час війни, перебування в таборі було безкоштовним завдяки меценатам з української діаспори з США та Канади.  

Цього року з 60 дітей у таборі 26 були саме з родин загиблих та поранених учасників війни. Серед них — і четверо дітей Андрія Широкова, відомого як "Сім'янин".  

Програма

Уніж — це платформа, яку нам надав Владислав для створення табору, де мої друзі змогли б проводити заняття. Я сам компетентний в туризмі, у різних вилазках. Але наповнити програму мистецтвом я не можу, бо до мистецтва холодний і незграбний. Тому я запрошую друзів-художників, які з ними малюють. Цього разу живопис дітям викладала Уляна Федоряченко. Лілія Голда, або "Відьма", навчала дітей грати на музичних інструментах і розповідала про українські традиційні обряди. Настя Швайко робила відеозйомку, а також розповідала, як знімати власні ролики.

Два мої товариші, Едуард Богачук з Калуша та Анатолій Стеліга з Тернополя, мають свої спортивні клуби. В Уніжі вони навчали дітей боротьбі. Також ми розробили смугу перешкод і маємо скеледром для занять.

Тетяна Швидченко викладала дітям історію. Вона вміє дуже просто пояснити дітям причини і наслідки подій через інтерактивні ігри. Тетяна розповідає їм про місця, де знаходиться табір, адже тут активно діяла УПА, а в сусідньому селі Раковець була єпархія, де служив дід Романа Шухевича.

Коли буває важко

Найскладніше — це людський фактор. В Україні дуже мало людей, які хочуть щось робити. Також є проблема і з дітьми — вони дуже сильно зав'язані з гаджетами. Це зрозуміло: простіше дати дитині планшет, ніж займатись її розвитком. У дітей є суттєві упередження щодо таборів. Серед учасників був один хлопець, який не визнавав нічого, крім комп'ютерних ігор. Я спілкувався з ним, розказував, які розваги в нас будуть, у нього очі загоралися. Він залюбки долав смугу перешкод і скелелазіння, а коли розвага минала, згадував, що табори — це погано і просився додому. З другої половини табору його забрали, переконав батьків все-таки, бо в нас немає комп'ютерів.

Є велика кількість гіперактивних дітей, дітей з дефіцитом уваги — це діти учасників бойових дій, або осиротіла дитина, чи дитина пораненого, яка повністю або довгий час була позбавлена батьківської уваги. Робота з такими дітьми передбачає багато нюансів.

Чи було бажання все покинути

Навіть у складних випадках у мене не було бажання кинути свою справу, навпаки, коли веду дітей, то кайфую від того, що я роблю. Коли діти щось чудять, то я розумію, що то малі діти. Коли я маю справу з дорослими, тоді у мене бувають думки все покинути.

Плюси і мінуси моєї справи

+

Після табору я підтримую зв'язок з багатьма дітьми і важливим досягненням вважаю, що вони хочуть повертатись до табору.

  —   

Ми виявили чимало зауважень по таборовій інфраструктурі. Після табору ми записали усі побажання дітей — що сподобалось, що — ні. Зараз працюємо над тим, як це втілити.

Що планую робити далі

Я прийняв рішення весь наступний рік присвятити організації таборів, тому в моїх планах  наступного літа провести три-чотири табори влітку і один зимовий. Зимовий табір планую на різдвяні свята — 5-10 січня. Перші два дні буде музична підготовка до Святвечора, традиційна вечеря, діти самі будуть готувати. Також будемо показувати дітям основи гірського туризму, як ходити в зв'язках, з льодорубами. В Уніжі є невеликі пагорби, на які можна залізти. Я вже домовився з друзями, що вони дадуть нам бігові лижі і спорядження.

Літні табори плануємо робити по 10-12 днів. Зі свого досвіду я побачив, що 10 днів — це мало, 14 днів — дещо забагато. Була у мене спокуса провести наметовий табір — тоді діти робляться зовсім самостійними, проте я не буду ризикувати і кидати дітей у жорсткі умови.

Зараз ми розвиваємо три основні напрямки: туристична активність, спортивна активність і тактика влітку, а також лижі, гірський туризм і Різдво взимку. А далі на них уже нанизується медицина, історія, творчість, рукоділля, ігри, квести і малювання.

Що б я порадив майбутнім соціальним підприємцям

1. Обов'язково писати бізнес-план та прораховувати ваш бізнес. Яка б у вас не була чудова ідея щодо зміни світу на краще, однак без правильних прорахунків навряд чи вона проіснує довго. Тому сідаємо і рахуємо.

2. Звітувати перед своїми донорами. Люди зазвичай можуть і хочуть допомагати. Однак вони хочуть знати, на що витрачаються їхні кошти. Тому після проведення своїх таборів я звітую перед тими, хто давав кошти на дітей. Для цього висилаю донорам невеликі відео про дитину.

3. У вашій команді обов'язково має бути адміністратор. Це людина, що виконує рутинну роботу: обробка анкет для табору, купівля квитків, замовлення продуктів та багато іншого. Спершу я думав, що все це можу потягнути сам, однак зараз делегую ці обов'язки іншій людині.

4. Постійно вдосконалюватись і працювати над собою. Зараз я підтримую зв'язок з багатьма дітьми, що були у мене на таборі. Деякі з них захочуть приїхати на табір ще і ще, адже там вони знайшли собі друзів. Моє завдання — зробити їхнє перебування в таборі цікавим, адже якщо це буде два однакові табори, то це буде нудно.

Читайте також: Те, которые: Евгения Аратовская