о том, как делать бизнес и жить устойчиво

Наставництво: Що ви можете зробити, щоб допомогти дитині з інтернату

Сучасне та дієве вирішення проблеми

img img

Сьогодні в Україні 106 тисяч дітей живуть в інтернатних закладах, 100 тисяч з них мають хоча б одного з батьків. При цьому, за статистикою, 50% дітей, які випускаються з інтернатів, скоюють злочини. Розвинені країни намагаються вирішити цю проблему через систему наставництва, яка зараз активно розвивається і в Україні.

13 серпня 2018 року було зареєстровано Громадську спілку "Асоціація Наставництва для дітей та молоді", засновниками якої стали чотири організації: ГО "Одна надія", БФ "Мій дім", ГО "Україна без сиріт" та Kidsave США. На презентації Асоціації засновники розповіли про те, як в Україні розвивається система наставництва і як майже кожна людина може зробити свій внесок в цей розвиток.

Микола Кулеба, уповноважений Президента України з прав дитини

Років 15 тому я, як і всі, їздив по різних закладах і намагався допомагати інтернатам, думаючи, що це допомагає дітям. В одному з інтернатів я зустрів дитину, яка серед усіх більш за все мене вразила. Спочатку ми з дружиною планували оформити всиновлення, але, коли я почав вивчати історію цієї дитини, то побачив, що у неї є родичі — мати, яка відбувала покарання за вбивство, та бабуся, яка зовсім не займалася вихованням. Дитину знайшли в під'їзді, де вона жила довгий час. Всиновлення не було можливим, тож ми вирішили стати наставниками. Наше наставництво продовжувалося 7 років — дитина гостювала у нас дома на вихідних та канікулах, ми допомагали зі вступом до вищого учбового закладу, підтримували бабусю. Подібна історія потім продовжувалась з іншими дітьми.

На початку 2000-х років я почав займатися безпритульними дітьми, відкривав центри, та для деяких дітей ставав наставником. Тоді я побачив, що кожній дитині потрібен дорослий, який приходить саме до неї, який любить саме її і ставиться до неї по-особливому. Саме така допомога дає можливість дитині через особисті стосунки, через значущого дорослого, зрозуміти значущість стосунків, сформувати правильну модель життя і в суспільстві, і в родині.

На жаль, не всі сироти можуть бути усиновленими, хоча цього б дуже хотілося. У нашій країні дуже багато дітей, які мають рідних та живуть в інтернатах. Цифра вражаюча — із 106 тисяч дітей у 100 тисяч є обидва батьки або хтось один з батьків. З яких причин вони віддають дитину до інтернату? Не можуть виховувати? Чи не хочуть? Нам це невідомо. Але факт є: дитина, що має батьків, живе в інтернаті. Таким дітям теж потрібен наставник. Людина, яка могла б провести цю дитину по життю — давати поради, допомагати розуміти світ і як в ньому комунікувати. Досить часто ці діти просто не мають можливості отримати цю інформацію. А та матеріальна допомога, яку надають закладам люди або благодійні організації, часто просто може не доходити до дітей.

Не потрібно чекати, що наставництво з першого ж дня принесе результати — близькі стосунки формуються з часом. І тільки потім дитина зможе відкритися, поділитися тими ситуаціями, часто страшними, які були в її житті. Потім, коли стосунки сформуються, дитина почне довіряти дорослому, можуть скластися довгі відносини, завдяки яким життя дитини буде врятовано.

Сьогодні в суспільстві дуже дорікають тому, що держава не стає добрим другом або наставником для цих дітей. Ви знаєте, немає жодної держави, в якій саме державні органи є значущими дорослими для дітей-сиріт. Хто це може бути? Соціальний працівник чи працівник служби у справах дітей? У США та країнах Європи, які вже багато років розвивають наставництво, цим питанням займаються благодійні організації , церкви, прості громадяни. Вони шукають людей, які можуть допомогти цим дітям, тому що основна допомога — це стосунки. І ці стосунки обов'язково мають формуватися між дорослою людиною, яка має певний успішний досвід в житті, і між дитиною, у якої немає шансу не від кого дізнатися про реалії життя. І саме модель наставництва показує, як, не знаючи нічого про наставництво та про формування стосунків з такими дітьми, прийти до того, що ця дитина стане успішною в житті через нашу з вами підтримку і допомогу.

Ми говоримо не про модель, ми говоримо про формування нового покоління. У 1991 році дитячого населення в країні було 14 млн. Сьогодні, на жаль, в Україні залишилось всього 7 млн дітей, з яких 1,5% живуть в інтернатних закладах. У нас 250 тисяч дітей, які є переміщеними особами — це величезна кількість. Також велика проблема сьогодні — це насильство над дітьми в сім'ях та в навчальних закладах. Купа таких проблем у дитинстві приводять до того, що дитина не може нормально розвиватися, навчатися, отримувати професію… У дітей немає мотивації. Це відбувається тому, що поруч з дитиною не опинився той дорослий, який би її підтримав. Іноді ми сподіваємося на те, що таким дорослим стане вчитель в школі. Але більшість вчителів виконують свої обов'язки з викладання, але не хочуть чи не можуть ставати знаковими дорослими. І часто дитина залишається сам на сам зі своїми проблемами. Тому через наставництво, через свій внесок в життя дітей, ми зможемо сформувати нове покоління молоді, яке буде розвиватися і досягати успіхів в житті, замість того, щоб побиратися або, як буває, скоювати злочини і сідати у в'язниці.

Статистика говорить, що 30% дітей в інтернатах — це діти, чиї батьки також виросли в таких закладах. Це вже ментальна модель дорослої людини, яку ми повинні змінити. Змінити через те, що ми перестанемо просто передавати якісь матеріальні речі — підгузники, цукерки або іграшки — а візьмемо на себе відповідальність хоча б за одну конкретну дитину. Телефонувати їй, цікавитися її справами та настроєм, давати поради, пояснювати життєві речі… Саме про це говорить наставництво. 

Тетяна Іордан, керівник проекту наставництва для дітей-сиріт "Одна надія"


Колись давно у мене народилася ідея про допомогу сиротам, але я нічого про це не знала. Єдине, що мені спало на думку, — це зібрати кошти і привезти їх в інтернат. Тепер я розумію, що це була жахлива ідея. Ми з групою волонтерів її реалізували, але відчуття після такого відвідування інтернату у всіх були дуже неприємними. Ми побачили не доглянутих дітей — частина вела себе агресивно, частина, навпаки, була дуже закритою, деякі проявляли сексуалізовану поведінку… Єдина добра річ, яку принесла ця поїздка, — я зрозуміла, що вже не можу нічого не робити для цих дітей, я повинна приїжджати до них, тому що я їм потрібна. Кожного місяця ми з групою волонтерів навідували один і той же заклад, привозили якісь речі, влаштовували заходи і відчували себе великими благодійниками, які розвивають дітей і допомагають сиротам.

Цей інтернат закрили і перевели дітей в інші заклади, які нас не пустили, оскільки у них були свої волонтери. Тоді я зрозуміла, що потрібно змінити підхід до вирішення питання і почала вивчати систему наставництва. На одній із конференцій, де я була присутня, експерти казали про те, що поки дитина не отримає індивідуальної підтримки від дорослого, вона не зможе змінити своє життя. Звісно майстер-класи, екскурсії, розвиваючи заняття корисні дітям, але так дитина не може відчути того, що хтось її сприймає,  хтось показує приклад життя.

Перший мій досвід наставництва був поряд з дівчиною Катею, якій на той час було 15 років. За три зустрічі з Катею ми досягли більших успіхів, ніж я досягла за три роки волонтерства, хоча тоді я спілкувалася лише з 8 дітьми в одному класі. Тобто групова форма роботи з дітьми-сиротами не є ефективною.

Під час третьої зустрічі з Катею, вона поділилася зі мною своїми проблемами в минулому, розповіла про своє життя і запитала поради, щодо питання, яке у неї виникло на той час. Після нашого спілкування Катя прислухалася до моєї поради і вирішила своє питання. Катя вже доросла і зараз я є наставником у хлопчика Микити, якому 6 років. Його батько вбив матір на очах хлопчика та його братів 7семи та восьми років. Ці діти живуть в гарному закладі, але кожному з них потрібен дорослий, який буде піклуватися тільки про нього. Я є наставником тільки у Микити. Ми проводимо з ним час, буваємо з ним в різних місцях — ніхто навіть не догадується, що я не його мати. Мені потрібно пояснювати людям, що я не мама, а наставник. Після цих слів в очах людей виникає питання: "Що це?"

Мені дуже хочеться, щоб в Україні наставництво стало звичним, зрозумілим і розповсюдженим явищем. Тепер своє бажання я можу реалізувати через керівництво проектом "Одна надія". Проект почався в 2009 році з ідеї Миколи Кулеби і декількох інших людей. Експерти створили для цього проекту методологію, і з 2010 року почали формуватися пари "дитина — наставник". До 2016 року проходило опробовування системи, яка довела свою еффективність — діти змінюють своє життя, цінності, інтереси, вони можуть сказати про себе, про свої бажання.

У цьому ж році до Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" був внесений цілий розділ про наставництво. Ця зміна дозволила перевести програму наставництва на законний національний рівень і має реалізовуватися в кожному населеному пункті, де є інтернатний заклад. Завдяки новому розділу в Законі ми змогли масштабувати проект з Києва на всю країну. Сьогодні у нас 27 партнерських організацій, які вже навчилися реалізовувати програму і почали її впроваджувати у життя. До існування наставництва в Україні основна робота велася зі статусними дітьми, тобто з дітьми, у яких немає ніяких родичів. Оформлювати всиновлення і опіку можна було тільки для шести тисяч дітей. А що робити 100 тисячам? Тепер, завдяки наставництву, поряд з кожною дитиною незалежно від статусу, може бути знаковий дорослий.

За весь період проекту, завдяки нашим зусиллям і зусиллям наших партнерів 1490 дітей отримали індивідуального наставника, ми підготували більше 1000 спеціалістів, які мають знання та навички з наставництва і вже почали роботу з об'єднання пар "дитина — наставник".

Як стати наставником?

1. Звернутись до найближчого Центру соціальних служб у справах сім'ї та молоді або у громадську організацію за місцем вашого проживання (шукайте тут на мапі).

2. Пройти інформаційну зустріч та консультацію з психологом.

3. Зібрати необхідний пакет документів:

- заяву;

- копію паспорта;

- довідку з МЗС про несудимість;

- медичну довідку про стан здоров'я. 

4. Пройти чотириденний тренінг для наставників (з питань соціальної адаптації дітей та їх підготовки до самостійного життя) та отримати висновок Обласного Центру соціальних служб у справах сім'ї та молоді про те, що ви можете бути наставником.

5. Укласти трьохсторонню угоду (за згоди дитини): наставник - Центр соціальних служб у справах сім'ї та молоді — заклад.

Більше інформації можна отримати у Центрі підтримки Наставництва.

Читайте также: В изоляции: Почему нельзя недооценивать одиночество